Ирина Корнега

ДІД-ЧАРІВНИК

Колись, коли Даніку було близько п’яти років, я писала для нього казки. Просто придумувала історії, записувала аудіо на ноутбук і читала йому перед сном. Він дуже любив серію про Діда-чарівника і маленьку мишку.Днями я випадково знайшла ті старі аудіофайли. Переслухала — і всередині щось так стислося… Стільки тепла, ніжності й спогадів.І я вирішила зробити сюрприз: підготувати ці казки як справжню книжку та надрукувати в типографії.На Новий рік я подарую її Даніку. Думаю, він буде здивований і щасливий, бо ці історії були частиною його дитинства. І Лялі також буде приємно читати — це вже наша сімейна магія.Ділюся з вами однією з цих казок — про маленьку мишку, її мрію і чарівну подорож.Можливо, вона зігріє і ваше серце так само, як колись зігріла серце мого сина.ДІД-ЧАРІВНИК Перетворення мишки

Розділ 1. Мрія маленької мишки

У одному лісі жили різні лісові мешканці, і жили вони між собою дуже дружно.Кожен мав свій характер, свої звички, свої сили й слабкості.Та серед них жила маленька мишка.Мишку всі любили — вона була весела, прудка, вміла підняти настрій будь-кому. Але часом мишка сумувала. І коли її питали, що сталося, вона лише відповідала:— Все гаразд!Але всередині її непокоїла одна думка.Вона мріяла стати великою.Ніхто не знав чому, але в її маленькому сердечку жила велика мрія: стати більшою, бо серед усіх мешканців лісу вона була найменшою.Мишка мріяла бути великою — такою, як слон.Живого слона вона ніколи не бачила, але тітонька Сова розповідала казки. У тих казках був велетенський добрий слон — найбільший серед усіх тварин.І мишка слухала ці історії, мрійливо дивлячись на Сову, й уявляла, як це — бути велетнем.

Розділ 2. Історія про Діда-Чарівника.

Якось тітонька Сова заговорила особливо урочисто:— Високо в горах живе Дід-Чарівник. Він може виконати будь-яке бажання. Але шлях до нього довгий і важкий. Лише той, у кого справжня мрія в серці, зможе дістатися до нього.У мишки аж серце спалахнуло.Вона подумала:«Ось він — шанс здійснити мою мрію!»Наступного ранку вона підійшла до свого друга — білченяти — і сказала:— Я хочу піти до Діда-Чарівника!Білченя розгублено підскочило:— Мишко, навіщо? Ти хороша така, як є! Ми любимо тебе маленькою! Подумай добре!Але мишка відповіла поглядом, у якому вже було рішення.Білченя зітхнуло:— Гаразд… якщо ти вирішила, я піду з тобою. Я ж твій друг.

Розділ 3.

Три дні і три ночіВони вирушили в дорогу.І йшли три дні і три ночі.Були дощі, коли доводилося ховатися під корінням дерев.Були буревії, коли вітер гнув гілки так сильно, що здавалося — ось-ось вони впадуть.Якось на них напали вовки.Мишка й білченя ледве встигли видертися на дерево і перечекати небезпеку.Уночі вони зігрівалися одне біля одного.Разом шукали їжу.Підтримували один одного.А одного дня вони зустріли ворона.Ворон каркнув:— Карр! Я знаю, куди ви йдете. Вам — он туди. Та стежка виведе вас прямо до гори, де живе Дід-Чарівник!Вони подякували воронові й рушили далі.

Розділ 4. Дім Діда-Чарівника.

Коли вони піднялися на вершину гори, перед ними відкрилася казкова картина.Серед каміння стояв маленький кам’яний будиночок. А поруч, ніби вартові, спали три величезні дракони.Мишка й білченя тихенько відчинили двері. Двері скрипнули.Усередині було тепло.Горіли свічки.Пахло сушеними травами й стиглими ягодами.Повітря було таким лагідним, що хотілося загорнутися в нього, як у плед.За дерев’яним столом сидів дідусь.У нього були великі валянки, довга сіра борода.Він щось шив тоненькою голкою.Мишка несміливо пискнула:— Дідусю…Але він не почув.Тоді білченя сміливіше вигукнуло:— Дідусю! Ми до вас!Дід-Чарівник підняв голову, уважно глянув на них і сказав:— Заходьте, діти. Чим можу допомогти?

Розділ 5. Бажання мишки.

Мишка заговорила одразу — швидко, натхненно, ніби боялася не встигнути сказати все:— Якби я стала великою, я б нічого не боялася! Мене б усі поважали, любили! Я була б найбільшою, найсильнішою тваринкою в нашому лісі! Я так давно про це мрію! А слони ж такі добрі!Білченя дивилося на неї сумними очима.Він любив її маленькою.Дід-Чарівник слухав уважно, усміхаючись у бороду.Потім сказав:— Добре, мишко. Я виконую твоє бажання. Але якщо колись ти захочеш повернутися до свого розміру, ти мусиш зробити три добрі, важливі справи. Тільки тоді ти знову станеш мишкою.Мишка кивнула, не вагаючись.

Розділ 6. Чарівне зернятко.

Дід-Чарівник поклав у її лапки маленьке світле зернятко:— Коли повернешся до свого лісу, увечері з’їж це зернятко. А зранку ти побачиш зміни.Вони подякували дідусеві.А він додав:— Ви сміливі діти. Пам’ятайте: справжні дива здійснюються, але не все, чого ми хочемо, насправді нам потрібне.Мишка тоді ще не розуміла цих слів.

Розділ 7. Дорога додому.

Цього разу шлях був легшим — бо спускатися завжди простіше, ніж підійматися.Три дні вони йшли лісом, сміялися, співали, гралися в хованки, ділили кожен шматочок їжі.Це були найщасливіші дні їхньої дружби.А коли вони повернулися в ліс, усі звірі збіглися навколо:— Де ви були?— Що сталося?Мишка лише загадково усміхнулася.А білченя сказало:— Завтра все побачите.

Розділ 8. Ранок слонихи.

Наступного ранку мишка прокинулася… і зрозуміла, що вона вже не мишка.Вона була слонихою.Маленькою, але все ж слонихою.Їй стало холодно — листочок, яким вона вкривалася, був тепер крихітним, як серветка.По тілу пробігали ранкові мурашки.Вона важко перевернулася, піднялася, і від радості навіть підскочила.Від цього стрибка з дерева впало гніздо.Пташенята запищали.Слониха обережно підняла гніздо хоботом і поставила на місце.

Розділ 9. Перші труднощі.

Слониха зголодніла.Вона з’їла всі свої жолуді — але цього було замало.Тоді підійшла до яблуні й з’їла всі яблука, що висіли на гілках.І тільки тоді відчула легку ситість.А тоді подумала:«Де ж я тепер знайду стільки їжі? І якими листям я вкриватимуся вночі?..»Але сказала собі:— Нічого! Я ж слониха!

Розділ 10. Друзі злякалися.

На галявині грали її друзі — білченя, лися, їжачок, хом’ячки.Та коли вони побачили велетенську слониху, то злякалися й повидиралися на дерево.Сова здивовано промовила:— Яке диво… Слон у нашому лісі? Такого не буває.Білченя почало розповідати всю історію:як вони ходили до Діда-Чарівника,як мишка стала слонихою.Усі ахнули:— Оце так! Мишка — велетенська!Вони залізли їй на спину, стрибали й сміялися.Але коли хотіли гратися в хованки — зрозуміли, що це неможливо.Жодне дерево не могло сховати слониху.Жодна нірка не була для неї достатньою.А коли вона бігла, усе навколо хиталося й падало.І друзі зрозуміли: сьогодні погратися не вийде.

Розділ 11. Сльози слонихи.

Слониха сумно сіла, опустивши голову.Перед нею наче промайнув увесь день:Їй холодно.Їй тяжко добувати їжу.Вона не може гратися з друзями.І вона заплакала.Білченя ніжно втирало її сльози й нагадало:— Мишко, пам’ятаєш? Дід-Чарівник казав: щоб стати мишкою знову, ти маєш зробити три добрі справи.

Розділ 12. Перша добра справа.

Слониха почула тихенький писк.Маленьке хом’яченя застрягло між корінням і не могло вибратися.Слониха обережно підняла важкі корені хоботом і врятувала малюка.— Дякую! Дякую! — пищав він.Це була перша добра справа.

Розділ 13. Друга добра справа.

Біля річки впало дерево й перегородило течію.Рибки задихалися.Слониха вперлася ногами, напружилася — і зрушила важке дерево.Вода знову побігла.Це була друга добра справа.

Розділ 14.

Третя добра справаНад галявиною кружляв яструб.Він побачив маленьке лисеня й уже збирався нападати.Слониха затрубила так голосно, що листя на деревах затремтіло.Яструб злякався й улетів.Мати-лисиця подякувала слонисі, обіймаючи свого малюка.Це була третя добра справа.

Розділ 15. Найважливіший висновок.

Увечері слониха й білченя сиділи поруч і дивилися на сонце.Вдалині виднілася висока гора — дім Діда-Чарівника.І слониха сказала:— Я зрозуміла… важливо цінувати те, якою ти народилася. Найголовніше — бути доброю, мудрою, сильною, хороброю й здоровою. І жити так, щоб відчувати: ти потрібна. І любити інших такими, які вони є.Білченя усміхнулося:— Ти й так велика. Велика серцем.

Розділ 16. ПоверненняВранці.

Мишка прокинулася знову мишкою.Маленькою. Рідною. Улюбленою.— Ти знову мишка! — радісно вигукнуло білченя.Мишка засміялася:— Ходімо! У мене стільки мишачих справ!І вони побігли лісом.ВисновокКоли мишка знову стала собою, вона нарешті зрозуміла слова Діда-Чарівника.Найважливіше — не бути великою чи маленькою.Найважливіше — бути собою.Справжній ріст — це не розмір тіла, а розмір серця.У житті головне — ставати добрішою, мудрішою, хоробрішою й сильнішою душею. Прагнути щодня бути кращою, ніж учора.І любити інших такими, які вони є, та приймати любов до себе — щиру й світлу.— Я хочу бути собою. Але своєю найкращою версією, — сказала мишка.А білченя відповіло:— Ти завжди була великою. Великою серцем.І мишка усміхнулася.Вона відчувала: ще ніколи не була такою щасливою.Автор Ірина Корнега