Вікторія Прус
Зоряна доріжка За обрій котиться неспинно тепле сонце, Лягає в воду міст,мов срібний тихий шов, І вечір доторкнувся поля, ніби серце, Що після довгого чекання знайшло жагу розмов. У хмарах місяць, мов примара біла, Затримав подих, слухаючи крок. А ніч, мов фея, крильця розпростерла І запалила поодинці вогники зірок.