Хатина біля гаю

«Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!»

— Тарас Шевченко

Хатина біля гаю -Олександр Панасюк

Мені аж страшно, як згадаю той вірш — хатину біля гаю,

Де прадід мучився колись, де його сльози пролились.

Найперші сльози — мов росиця, що на світанку в травах сниться,

Мов крик землі і крові спів,мов тінь усіх важких віків.

 Народ великий не пропав, гнобителів на вила взяв,

 Стави очистив від бур’яну та посадив сади весняні.

 Заграло сонце між гіллям, зазеленіла вся земля,

І знову хата край дороги Розквітла в щасті без тревоги.

 Народ великий, працьовитий, заводів вмить набудував,

І хлібом, сонцем оповитий, голодних всіх нагодував.

 Підняв поля, ліси і ріки, нових доріг сплів полотно,

Щоб люди вільнії раділи, біда не стукала в вікно.

  Хліби піднялись на землі, та й на кордонах вартові,

 І діточки біжать до школи — все стало наче у вісні.

 Шумлять лани, млини гудуть, женці не плачуть вечорами.

Ключем лелеки в вирій йдуть, лунає пісня над ставами.

 І світла радість розцвіта,в садах черешні достигають.

У вікнах сяє доброта,а в хатах діти засинають.

 Немає більше темних літ, нема кайданів та неволі,

Бо вільний, гордий наш народ, живе у щасті й добрій долі.

 Чому ти плачеш знов, малий? Де ділись люди, звідки дим?

 Той час пройшов важких подій, То лише спомин або сон?

 Не дим війни — то хліб печуть, не крик — то пісня в полі лине.

Гостей у хату знов ведуть Кермани вільної країни.

 Ой, діду, ні! Ой, знов біда, За лісом поле неоране,

Та білим тілом зволочане,там плачуть вдови з матерями,

Там чорний дим стоїть ланами.І плаче поле, і ридає,

Життя у попелі зникає,і знову стогне вся земля,

Та проклинає короля, Сусіда лютого ординця,

За кров, що ллється мов з криниці.

 Писав Тарас, і всі ж читали, Та все одно приспали,

Спалили. Кров у ріки ллється,І знову серце рветься й б’ється.

 Та голос правди вдалині лунає, кличе: «Встань! мій сину!»

Хто ж як не ти спасе країну, Підніме правду із руїни,

 Зірве кайдани з батьківщини, Зігріє волю для дитини.

Не спи, народе, час настав, Вогонь у серці вже заграв!

 Та крізь вогонь та чорний дим Світло проб’ється — день новий,

Бо не задушиш правди слово, Воно воскресне знову й знову.

 Як колос із зерна в ріллі, Так виросте народ у силі. І буде син, і буде мати,

І буде щастя на землі. 21.09.2025