ВІКТОРІЯ ПРУС

Настав той день — скінчилася війна.
Додому, воїне, тепер твоя дорога.
Весна цвіте, і зграї солов’їв
виспівують у лісі перемогу.

Там, у бузковім краї, де печаль
стояла тінню в хаті біля тину,
тебе чека дівча, і тиха даль,
і квітами покрита Батьківщина.

Прийшов солдат. Біля вікна — мовчить.
А мати, втомлена, сумує біля столу...
Стук у вікно — тривожна щастя мить,
вона відчинить — й схлипне потай, кволо.

— Мамо, не плач. Усе. Кінець біді.
Лелеки знову радість повертають.
Землю звільнили, та повернулись не усі —
лишились у серцях: Герої не вмирають.