Вікторія Прус

                Зоряна доріжка

За обрій котиться неспинно тепле сонце,
Лягає в воду міст,мов срібний тихий шов,
І вечір доторкнувся поля, ніби серце,
Що після довгого чекання знайшло жагу розмов.

У хмарах місяць, мов примара біла,
Затримав подих, слухаючи крок.
А ніч, мов фея, крильця розпростерла
І запалила поодинці вогники зірок.

Зелений ліс присів у тиші темній,
Він кліпа оком — ще не спить, та вже мовчить.
І комашня свої таємні  теми,
Веде в танку, що пахне казкою мов ніч.

Струмок біжить, мов посланець з долини,
І зоряна доріжка стелить мрії в моріжок.
На травах срібні, мов печаті, краплі нині,
І все сплелося в дивний подих часовий поток.

Верба схилила коси у водицю,
Ховає в річці свій вечірній спокій-віт.
Замовкли птахи — кожна має таємницю,
І тільки ніч тримає світ у темних пальцях своїх літ.