LA COLINA SOBRE EL RÍO

Comprar

Olekssandr Panasyuk

Biblioteca

ПОРТАЛ

Глава 1. Где мягко — там и встал Когда Пётр Егорович Прокопьёв очнулся, ему сначала показалось, что он встал на кошку, потому что под ногами было мягко, живо и недовольно, а также что-то сдавленно покашливало и материлось с тем прелестным многоязычием, на каком обычно ругаются только диспетчеры автовокзала и завсклады с

Світлана Павлова

МОЇ СУНИЦІ Іспанські гори дихали теплом, сонце повільно розмотувало свій золотий клубок поміж хребтів, і сосни, високі, мов щогли старих кораблів, угвинчувалися в небо так глибоко, що здавалось, іще крок — і віти затінять хмару; на другому боці яру, де тінь лежала холоднішою стрічкою, грілися дикі олені, вони майже не рухалися,

Час каменю

Довго не розумів, чому в родинах люди так рідко обіймаються. Чому слова застрягають у горлі, а почуття ховаються під справами, наче жарини під попелом. Чому ми — живі, а мовчимо, ніби боїмося зігріти світ своїм теплом. Коли став старшим, збагнув: це не холод — це спадщина. Моя мати пам’ятала небо, з

Берегелі

https://www.facebook.com/100050108569872/videos/1023260082060542/

( З МЕРЕЖІ )

Поважайте людей після шістидесяти. Серйозно.Це не просто покоління — це окрема форма виживання.Міцні, як тижневий хліб. Швидкі, як бабусині капці, що летять у тебе з точністю бумеранга.У п’ять років вони вже розпізнавали мамин настрій за звуком закриття кришки каструлі на плиті.У сім — мали ключ на шнурку

Вихід

Розділ 1. Дружина і дві доньки з бантами у волоссі визирали у зимове вікно, прислухалися до кожного шурхоту під під’їздом і чекали тата, а я все частіше ловив себе на думці, що це чекання стало нашим домашнім законом, майже обрядом, який ніби сам собою повторювався з дня у день

Втеча

Розділ 2. ВтечаУ салоні автомобіля було тепло й затишно. Фари прорізали зимову темряву, вириваючи з мороку дорожні знаки та засніжену магістраль. Машина м’яко погойдувалась на снігових барханах, наче пливла хвилями давно забутих морів. Сніг летів уздовж дороги, здіймався вгору й осідав на склі іскристими, переливчастими вогниками — немов залишки забутого

Розділ 3. Теплий бутерброд від тітки Європи

Розділ 3. Теплий бутерброд від тітки Європи Тітка Європа, хоч і не зраділа моєму приїзду, та все ж не вигнала бідного родича з порогу. Вона дала мені розкішний автобус — довгий, блискучий, мов мрія. І теплий бутерброд… хай і за мої гроші, але в ту мить це було більше, ніж хліб.

Вокзал

Розділ 4. Вокзал За пів години ми зупинилися біля старенького мотелю в самому серці міста. Таксист кивнув у бік входу, і я вийшов — досі оглушений дорогою, мовою, самим собою.На рецепції мене зустріла літня сеньйора. Добра, з глибокими зморшками, схожими на сліди усмішок, залишені часом. Вона привітно кивнула й одразу

Розділ 5. Мадрид

Розділ 5. Мадрид Номер, залишений мені випадковим земляком на вокзалі, озвався лише під вечір. Гудки тягнулись довгі й ледачі, мов сієста в розпал спеки. Нарешті з трубки пролунав голос — діловий, трохи хриплуватий, з ноткою втоми й одвічного валенсійського скепсису:— Та приїжджайте, влаштуємо. Обійдеться недорого… але платити доведеться. Тут усе за