ПОЧАТКОВА ШКОЛА

ВІРШ

У краю, де ліс зелений,
Де пахучі квіти,
Не любив, скажу вам чесно,
До школи ходити.

Та не те щоб був ледачий
Чи дурний з природи, —
Просто школа забирала
Всю мою свободу.

От якби там тільки гратись,
Бігати, співати,
Яблука в садку трусити
Чи гав рахувати, —

Треба букви розбирати,
Палички писати,
А мені в гаю зеленім
Хотілось ганяти.

А найбільша там морока —
То уроки вчити,
Через ту шкільну науку
Важко було жити.

У тій школі, як на диво,
Вчителів аж двоє,
Та зробити з нас учених
Прагнули обоє.

Після вроків залишати
Мали дурну звичку,
Тільки через те, що
Не вивчив якусь там табличку.

Батьків в школу викликали:
— Ваш син — хуліган!
Вчителі ж були тутешні —
Мотря та Іван.

Мати слухала й зітхала,
Батько чухав вуса:
— Що ж ти, сину, так воюєш
Проти того плюса?

Я стояв собі, мов ангел,
Очі мов благають:
«Та закінчуйте скоріше,
Бо друзі чекають!»

От така була наука,
Отакі порядки:
Я тікав би краще в ліс,
Ніж писав диктанти.

Пролетіло безліч років,
Та як писати стану,
Хочу низько я вклонитись
Мотрі та Івану.