ТАМ,ДЕ СЯЯЛИ ЗОРІ

ВІРШ

Там, де сяяли зорі над лісом,
Де ріка поміж вербами плила,
Берегами, що вкриті росою,
Я тебе під серденьком носила.

Тихо ніч колисала вербину,
Місяць сріблом стелився в долину,
Я молилась за долю дитини,
Щоби доленьку мала щасливу.

І шептали мені темні верби,
І світилась стежина в гаю:
“Бережи його, мати, для неба,
Бережи його душу й свою”.

Я руками живіт обіймала,
Наче світ увесь в ньому несла,
І крізь сльози тихенько співала,
Щоб дорога щаслива була.

А ріка все котила і котила
Свою воду в незнану імлу,
Я тебе ще на світ не родила,
Та вже більше за себе люблю.

Пахли трави, і зорі тремтіли,
Ніч ховала тривогу в садах,
А у грудях надії дзвеніли,
Наче жайвір у ранніх житах.

Я не знала, які будуть роки,
Та яка тобі випаде путь,
Тільки серце казало глибоко:
“Ти живи. І навчися любить”.

Бо життя — то не тільки дорога,
Не лиш радість, не тільки весна,
Та коли поруч мамина змога —
Не страшна навіть темна стіна.

Там, де сяяли зорі над лісом,
Де ріка поміж вербів плила,
Ходить мати старенька та сива,
На шлях в полі щодня погляда.