ЧАС КАМЕНЮ Магазин ЧАС КАМЕНЮ Трактат про пам’ять та біль трьох поколінь Автор: Олександр Панасюк Жанр: філософсько-психологічна проза Слово автора Довго не розумів, чому в родинах люди так рідко обіймаються. Чому слова застрягають у горлі, а почуття ховаються під справами, наче жарини під попелом. Чому ми — живі, а мовчимо, ніби боїмося
Що таке «Відкрита Книга» і навіщо вона вам Відкрита Книга — це місце, де автори надсилають свої історії українською і швидко дістаються до читача без черг і закритих дверей. Ми читаємо тексти, допомагаємо злегка відшліфувати найкращі й публікуємо те, що чіпляє — щоби кожна історія отримала свій простір і свого читача. Як це працює? Ви пишете — ми читаємо. Якщо є
Memorias de un terminal Comprar Oleksandr Panasyuk Memorias de un terminal Novela fantástica Valencia, 2025 «Memorias de un terminal» es un relato sobre la frontera donde termina el ser humano y comienza la máquina. En su centro hay una voz que intenta preservar la memoria, el amor y la esperanza en un mundo dominado
ПОРТАЛ ПОРТАЛ НА ДНО ФАНТАСТИЧЕСКАЯ ПОВЕСТЬ С ПОСЛЕВКУСИЕМ ПРАВДЫ Автор: Олександр Панасюк Эпилог. Пьяному космосу — трезвый сантехник Прошло время. Настолько, что никто уже не спрашивал у Прокопьёва, где он был целую неделю и почему его ложка светится в темноте. Он сам, признаться, тоже не спешил это объяснять — не потому что не
Світлана Павлова МОЇ СУНИЦІ Іспанські гори дихали теплом, сонце повільно розмотувало свій золотий клубок поміж хребтів, і сосни, високі, мов щогли старих кораблів, угвинчувалися в небо так глибоко, що здавалось, іще крок — і віти затінять хмару; на другому боці яру, де тінь лежала холоднішою стрічкою, грілися дикі олені, вони майже не рухалися,
З Мережі Поважайте людей після шістидесяти. Серйозно.Це не просто покоління — це окрема форма виживання.Міцні, як тижневий хліб. Швидкі, як бабусині капці, що летять у тебе з точністю бумеранга.У п’ять років вони вже розпізнавали мамин настрій за звуком закриття кришки каструлі на плиті.У сім — мали ключ на шнурку
Вихід Розділ 1. Дружина і дві доньки з бантами у волоссі визирали у зимове вікно, прислухалися до кожного шурхоту під під’їздом і чекали тата, а я все частіше ловив себе на думці, що це чекання стало нашим домашнім законом, майже обрядом, який ніби сам собою повторювався з дня у день
Втеча Розділ 2. ВтечаУ салоні автомобіля було тепло й затишно. Фари прорізали зимову темряву, вириваючи з мороку дорожні знаки та засніжену магістраль. Машина м’яко погойдувалась на снігових барханах, наче пливла хвилями давно забутих морів. Сніг летів уздовж дороги, здіймався вгору й осідав на склі іскристими, переливчастими вогниками — немов залишки забутого
Розділ 3. Теплий бутерброд від тітки Європи Розділ 3. Теплий бутерброд від тітки Європи Тітка Європа, хоч і не зраділа моєму приїзду, та все ж не вигнала бідного родича з порогу. Вона дала мені розкішний автобус — довгий, блискучий, мов мрія. І теплий бутерброд… хай і за мої гроші, але в ту мить це було більше, ніж хліб.
Вокзал Розділ 4. Вокзал За пів години ми зупинилися біля старенького мотелю в самому серці міста. Таксист кивнув у бік входу, і я вийшов — досі оглушений дорогою, мовою, самим собою.На рецепції мене зустріла літня сеньйора. Добра, з глибокими зморшками, схожими на сліди усмішок, залишені часом. Вона привітно кивнула й одразу
Розділ 5. Мадрид Розділ 5. Мадрид Номер, залишений мені випадковим земляком на вокзалі, озвався лише під вечір. Гудки тягнулись довгі й ледачі, мов сієста в розпал спеки. Нарешті з трубки пролунав голос — діловий, трохи хриплуватий, з ноткою втоми й одвічного валенсійського скепсису:— Та приїжджайте, влаштуємо. Обійдеться недорого… але платити доведеться. Тут усе за
Розділ 6. Стиглий виноград Розділ 6. Стиглий виноград Повернувшись на свою лавку після чергової невдачі в пошуках роботи, я відчув, як тягар цього дня повільно тисне мені на груди. Усе всередині скребло — голод, застуда і зростаюче відчуття непотрібності. Було таке враження, ніби світ трохи нахилився — і я повільно скочуюсь у його невидиму щілину між
Душ. Або революція Розділ 7. Душ. Або революція На третій день стало очевидно: душ — це не просто побутова опція, а інструмент виживання. Це гра на виліт. Олімпійська дисципліна з елементами драми, дипломатії та легкого божевілля.Вранці, коли спека тільки починала точити ножі, а пахви лише готувались розквітнути всім розмаїттям південних ароматів, ми з
Зірки Розділ 8. Зірки Чудовий, теплий вечір… а може, вже й ніч — та сама пора, коли тиша робиться щільною, майже відчутною на дотик, і світ ніби відгортає підкладку свого піджака, дозволяючи зазирнути туди, де все справжнє, непідмінне, без гриму й дубляжу.Філософ, як це у них водиться, набив мені вуха великим
Розділ 11. Людоїд Розділ 11. Людоїд Я знову вийшов на площу Аточа — ніби з тієї самої миті не змінилося геть нічого. Ті самі пальми, витягнуті стрункими вартовими, стерегли вхід до міста, куди мене ніхто не кликав. Ті самі таксі з однаковими, наче під копірку, обличчями водіїв. Та сама метушня довкола вокзалу, де кожен
Розділ 12. Безпритульники Розділ 12. Безпритульники Прокинувся від дивного шарудіння за дверима. Монгола вже не було — він, як завжди, пішов у свої монгольські справи, про які ніхто нічого не знав. Іноді здавалося, що він живе паралельним життям, де всі ходять степом і пасуть коней, а сюди заходить лише переночувати.Гардеробна, в якій я
Міжнародний конфлікт Розділ 13. Міжнародний конфлікт Чутки про наш курорт розліталися не днями, а годинами. І от одного дня в дірі паркану з’явилися нові голови. Вони обережно виглядали на нашу «дачу» й щось тараторили незрозумілою мовою. Ми сиділи біля вогнища, як господарі становища, і розглядали їх у відповідь. Сиплий, примружившись, прошипів:
Волохаті Слони Магазин зміст 1. Коли слони були волохатими Розділ 2. Свиногриз. 10 Розділ 3. Дух вогнища. 19 Розділ 4. Полювання й одкровення. 33 Розділ 5. Заборона на слова. 44 Розділ 6. Печатка часу. 50 1. Коли слони були волохатими Кажуть, що час не щадить нікого. Але мене він не просто не
Парк надежд Магазин Раздел 1. Выход Жена и две дочки с бантиками смотрели в зимнее окно — они ждали папу. Я часто ловил себя на мысли, что это ожидание стало для нас чем-то привычным. Каждое утро, провожая меня на работу, они знали: я обязательно вернусь, войду с улицы — усталый, но с улыбкой и
